Ви не правом побідників собі землі розхватали! Нащо ж ваші золоті шоломи, і сулиці ляськії, і щити?

Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!

Уже-бо Сула не тече струменями срібними для города Переяславля,

і Двіна болотом тече для тих грізних полочанів під кликом поганих. Один лиш Ізяслав, син Васильків,

подзвонив своїми гострими мечами об шоломи литовськії,

погубив славу діда свойого Всеслава,

а сам під черленими щитами

на кривавій траві

погублений литовськими мечами.

Ізійшла юна кров, і сказав він:

«Дружину твою, княже, птах крильми одягнув,

а звірі кров полизали!»

Не було тут брата Брячислава,

ні другого, Всеволода.

Один же він зронив жемчужну душу з хороброго тіла крізь злоте ожерелля.

Сумують голоси, поникли веселощі, труби трублять городенськії.

Ярославе і всі внуки Всеслава!

Уже понизіте стяги свої,

вкладіте свої мечі пощерблені:

ви-бо вже вискочили з дідівської слави!

Ви-бо своїми крамолами

почали наводити поганих

на землю Руськую,

на добро Всеслава.

З розбрату і постало насилля

од землі Половецької!

На сьомім віці Трояна

кинув Всеслав жереб на дівицю, собі любу.

Той обманом обперся на коней, і скочив до града Києва,

і діткнувся ратищем злотого стола київського.

Скочив од них лютим звіром опівночі з Білгорода, окутався в синю млу;