В. Фаворський. Ілюстрація до «Слова...»

наче пардуже гніздо.

Уже упала хула на хвалу,

уже вдарило насилля на волю,

уже кинувся див на землю.

І от готськії краснії діви

заспівали на березі синього моря:

дзвонять руським золотом,

славлять часи Вусові¹,

леліють мсту Шарукана².

А нам уже, дружино, жодних веселощів!»

Тоді великий Святослав ізронив злоте слово, із сльозами змішане,

і прорік: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде!

Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити,

а собі слави шукати.

Та без честі одоліли,

без честі-бо кров поганую ви пролляли.

Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані,

а в смілості згартовані.

Що ж ви вчинили моїй сріберній сідині?

І уже не бачу влади сильного,

і багатого, і многоратного

¹  Б у с — князь антів, предків східних слов'ян, жив у IV ст.

² Шарукан — половецький хан, дід Кончака; зазнав тяжкої поразки від русичів. Розгромивши військо Ігоря, Кончак помстився за поразку діда.