Збуджені Господнім словом, стали свідками безсмертя, свідками того, що в Бога три століття — се момент.

Може, з Божого наказу сей павук тут сіть мотає, може, Бог мене на свідка теж для себе зберіга?»

Втім тихенько забриніла павутина; чорна муха замоталася в ту сітку, стала сіпатись, пищать.

І павук прибіг щодуху і давай мотати живо павутину і в'язати мусі крила і лапки.

То прискочить, муху вкусить, то відскочить, знов мотає; муха сіпаєсь щосили, і тріпочесь, і пищить.

«Га, поганий кровопійце, — мовив старець,— чи на те ти аж мою найшов яскиню, щоб і тут життя вбивать?»

І вже руку піднімає, щоб розшарпать павутину, увільнити бідну муху, — та знов думка зупиня.

«Без Господнього хотіння навіть мушка ся не згине; Бог і сьому павукові дав отсей його талан.

І яке ж я маю право відбирать йому сю страву, на котру він своїм робом таки тяжко працював?»