далі синьо-лазурова, далі пурпуром ярким.

Ось із хвиль тих пурпурових стрілив промінь золотистий, вибухнув вулкан огнистий, ріки світла потекли.

Розлилось безмежне море світла ясно-золотого, і зелено-золотого, й білого, неначе сніг.

Грають світляні каскади, величезнії колеса у всіх кольорах веселки котяться по небесах.

І рука якась незрима розпуска барвисті пасма, розпуска могутні тони з краю світу аж на край.

Розпускає, порядкує, і збирає, і мішає — мов калейдоскоп гігантський, грає світ весь перед ним.

Мов дитя, душа аскета потонула в тому морі тонів, фарб, у тім розкішнім захваті — і він заснув.

VI

День за днем минає рівно, як на морі безбережнім хвиля хвилю рівно гонить, хмара хмару в небесах.

У своїй печері старець знов на камені недвижно спочиває, вперши очі в лазуровий неба звід.

Втім — о диво! Щось живеє ворухнулось! На незримій нитці понад вхід печери зі скали спускавсь павук.