Старець пильно, дух заперши, придивлявся павукові, мов його не бачив зроду, мов се з того світу гість.

А павук собі швиденько від верха до споду входу нитку натягав, по нитці зараз догори поліз.

І почав як стій снувати, протягати, заплітати ниточки, і швидко сітка вхід яскині заплела.

Старець думав: «Висилає ще, мабуть, своїх шпіонив земнеє життя за мною, хоче вислідить, мабуть,

чи ще де хоч павутинка духу мойого не в'яже з тим життям, аби за неї потягти думки мої.

Сей павук, се, може, ворог, що свою зрадливу сітку заставля на мої мрії, на думки мої й на зір».

І вже ось підняв він руку, щоб зірвати павутину, та нова шибнула думка у старечій голові.

«Сім братів колись, тікавши від поганської погоні, схоронились у яскиню і заснули твердо в ній.

А павук отак самісько заснував весь вхід яскині, врятував їх від погоні, спас для Божої хвали.

Тою сіткою закриті спали ті брати в яскині триста літ, аж поки Бог їх на свідоцтво не позвав.