VIII

«Що за незвичайні гості в мою яму заблудили? Що се за посли і відки вітер ось мені приніс?

Ті платочки сніжно-білі — чи це сніг? Але ж не тають!.. Дивний запах з них несеться... Боже мій, вишневий цвіт!

Цвіт вишневий — тут — в тих скелях! Де тут вишні на Афоні? О, скажіть, таємні гості, повідайте, відки ви?

Запах ваш такий чудовий, аж до серця він доходить, в душу сипле насолоду, чимось рідним навіва.

О, скажіть — ви з України, із далеких рідних селищ, що тепер вишневим цвітом скрізь обсипані стоять?

Чую, чую рідний запах, і моє стареє серце грає в грудях! Боже милий, та невже ж я не забув?

Та невже ж та Україна — сей квітчастий рай веселий, се важке, кроваве пекло — ще для мене не чужа?

Що мені до неї? Важко їй, небозі, там бороться з єзуїтами й ляхами, та не легко ж і мені.

Є своя борба у мене, та борба, що кождий мусить сам перевести з собою, поки іншим помагать.

А чи ж я свої найкращі думи, і чуття, й змагання