І спускається на шнурі кіш з поживою для нього, а на дні коша біліє запечатане письмо.

Затряслись у старця руки: на письмі слова знайомі, український той скоропис і знайомая печать.

«Старцю чесному Івану, що в Афонській самотині шлях важкий, тісний верстає, шлях, показаний Христом,

православні з України, зібрані у місті Луцьку¹ на братерськую пораду, шлють благання і привіт.

Богу дякуєм святому, що про нас не забуває і важкії нам спокуси шле для нашого добра.

Що важкі його удари нас кують, мов те залізо, з жужелиці очищають і гартують, наче сталь.

Богу дякуєм святому й молитвам тих богомольців, що тягар хреста на плечі за братів своїх беруть.

Ласкою його святою й молитвами богомольців стоїмо ще твердо в вірі і не тратимо надій.

Б'ють на нас і явно, й тайно вороги непримиримі, напасті, і брехні, й зради нас підкопують і рвуть.

¹  ...П равославні з України, зібрані у місті Луцьку... — йдеться про зібрання в Луцьку 1621 року православних українців, на якому було ухвалено просити Івана Вишенського повернутись з Афону на Україну для захисту православ'я від католицької шляхетсько-польської експансії.