Другого дня вельми рано

кривавії зорі світ провіщають;

чорнії тучі з моря йдуть,

хотять прикрити чотири сонця,

а в них трепечуть блискавки синії.

Бути грому великому!

Іти дощу стрілами з Дону великого!

Отут списам поломитись,

отут шаблям пощербитись

об шоломи половецькії

на ріці на Каялі

близ Дону великого!

О Руська земле, уже за горами єси! Ось вітри, Стрибожі внуки,

віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві.

Земля гуде.

Ріки мутно течуть.

Порохи поля прикривають.

Стяги говорять.

Половці ідуть од Дону,

1 од моря,

і зо всіх сторін руські полки обступили.

Діти бісові кликом поля перегородили,

а хоробрі русичі перегородили черленими щитами.

Яр-туре Всеволоде!

Стоїш ти в обороні,

прищеш ти на воїв стрілами,

гримиш ти об шоломи мечами харалужними¹.

Куди тур поскакає, своїм злотим шоломом посвічуючи,

там і лежать поганії голови половецькії.

Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії²

тобою, яр-туре Всеволоде!

Що там рани, дороге браття,—

забув він почесть і життя,

і города Чернігова отчий злотий стіл,

і жони своєї милої, красної Глібівни,

звичаї і обичаї!

Були віки Трояна, минули літа Ярослава;

1  Харалужний — стальний, булатний.

2  О в а р и, обри — тюркські племена, які прийшли в VI ст. з Центральної Азії та оселилися на берегах Дунаю.