«Хочу-бо, — сказав, —

списа приломити кінець поля Половецького;

з вами, русичі,

хочу голову свою положити

або напитися шоломом з Дону!»

Тоді вступив Ігор-князь в золоте стремено

і поїхав по чистому полю.

Сонце йому тьмою путь заступало;

ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила;

лютий свист зблизька встав:

Див¹ кличе з верху дерева —

велить прислухатись землі незнаємій:

Волзі, і Помор'ю, і Посуллю,

і Сурожу, і Корсуню,

і тобі, тмутороканський ідол²!

І половці небитими дорогами

побігли до Дону великого;

кричать теліги опівночі,

мов лебеді сполохані.

Ігор на Дін воїв веде!

Уже-бо біди його птахи ждуть по дуб'ю, вовки страх наводять по яругах, орли клекотом по кості звірів зовуть, лисиці брешуть на черленії щити³. О Руська земле, уже за горами єси!

Довго ніч меркне. Зоря-світ запалала. Мла поля покрила. Щебет солов'їв заснув, говір галок пробудився.

1. З якою метою автор вводить у поему образ дружинного співця Бояна? Як він характеризує творчу манеру гусляра? Знайдіть відповідний рядок у тексті, поясніть вжиті засоби виразності.

¹Див — віщий птах; тут: розвідник-половець, який сидів на дереві, щоб пронизливим свистом попередити про наближення ворожого війська.

² Тмутороканський ідол — одна з двох статуй божеств

³ Санерга і Астарти, споруджених у III—IV ст. до н. д. в Тмуторокані — столиці Тмутороканського князівства Київської Русі на Таманському півострові (нині — Краснодарський край).