слуги в її одягальню, де побачила прекрасні посудини з дорогими парфумами, ще кращими, ніж були у її попередньої пані...

Деякі з тих парфум і квітів бачила у своєї колишньої пані, але не всі. Не знала, як забиратися до того всього, хоч недавно сама помагала при тім своїй пані. Слуги робили з нею, що хотіли. На всі їх питання лише потакувала.

Тільки при одяганню вже показувала, які одяги і яких красок хоче.

Відітхнула, коли скінчили її одягати і завели до їдальні, де вже був накритий столик для неї з різними присмаками й овочами. Сказала їм, щоб оставили її саму.

Оглянулася, впала на коліна й довго молилася. Щира молитва успокоїла її. Сіла до столу і несміло зачала куштувати присмаки з султанської кухні, думаючи про Сулеймана...

А молодий Сулейман встав з думкою про чужинку-невольницю. Чогось подібного ще не переживав. У нім дріжали всі нерви.

Йому, панові трьох частин світу, оперлася його власна невольниця... І ще до того покликуючись на свою віру!.. Щось нечуване в його роді!..

Думки його бігали безладно. І всі кружляли коло тої невольниці, яку вчора перший раз побачив. Пробував відвернути від неї свої думки. Не міг. Раз у раз вертали.

Образ молодої чужинки таки стояв перед ним. Ось-ось стоїть, мов жива: волосся золотисте, очі легко сині, личко біле як сніг... таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього. Очі Сулеймана почервоніли ще більше, ніж вчора.

Здригнувся. Він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра більше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. Вже був певний, що вона й тільки вона потрапить виступити супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху.

А серед вічних підхлібств і подиву остре слово матері було йому таке приємне, як разовий хліб голодному. Був зовсім певний, що і ся невольниця скаже йому те саме, як тільки візьме її за жінку... Встав і підійшов до вікна.

Парк цвів. І в душі Султана розцвітала друга — міцна любов. Відчував се глибоко і ще раз пробував з'ясувати собі, чим його властиво взяла за серце та чужинка з далекої країни, якої перед тим не бачив. Ще раз і ще раз уявляв собі її. Мала біле, як квіт ясмину¹, личко і великий спокій у нім, і великі очі. А говорила так спокійно і розумно, якби належала до

¹  Я с м и н (заст.) — жасмин.