йняв віру Магомета. Я ніколи не дивився добрим оком на таких людей, але тут він може зробити прислугу тобі. Іншого способу не бачу. Коли дозволиш, він іще сьогодні може говорити з тою невольницею.

— Роби, що уважаєш! — відповів коротко Сулейман і додав: — Освоєними соколами ловлять соколів диких.

Ще того ж дня сталася в султанській палаті подія, якої не було, відколи в ній засіли предки Сулеймана: до гарему падишаха впровадив за його дозволом сам Кизляр-ага колишнього монаха й завів його до кімнат молодої Хуррем. І зоставив його сам на сам з нею, тільки поставив сторожу з чорних євнухів під дверми.

Настуня, хоч знала строгі закони гарему, майже не здивувалася тим, що до неї допустили чужого мужчину.

Відчула, що він приходить у зв'язку з султаном. Але в якім? Сего не могла додумати, хоч з найбільшою увагою вдивлялася в обличчя гостя.

Була се людина літ понад 50, з хитрим виразом, який мають звичайно всі відступники.

Поблагословив її знаком хреста і, завагавшися ще хвильку, заговорив рідною мовою Настуні:

— Дитино! Я колишній монах, приходжу до тебе в справі дуже важній для всіх християн і для тебе...

Се так вразило Настуню, що вона стала як непритомна...

— Ви з мого рідного краю?! — запитала Настя, а сльози, як горох, пустилися їй з очей.

— Так, дитинко, так,— відповів гість.

— Ви давно з дому?

— Моїм домом, дитино, була монастирська келія,— відповів поважно.— А там, де ми родилися, був я давно-давно.

Настуня посмутніла. А він сказав до неї лагідним тоном:

— Але я приходжу до тебе, дитино, в справі, близькій також нашій рідній землі, дуже близькій, хоч виглядає далекою.

Дівчина вся перемінилася в слух. Правда, від хвилі розмови з падишахом почувалася могутнішою, ніж була перед тим. Одначе все-таки не розуміла, як вона, бідна невольниця, замкнена в клітці птичка, може помогти рідному краєві, з котрого вийшла, й народові, котрий мучився там. Адже не могли на се порадити ні її батько, ні стрий, ні інші розумні люде. А що ж могла порадити чи помогти вона? Була дуже цікава. Вже добре розуміла, що в'яжеться се з залицянням султана. Але яким способом можна з того залицяння дати щось доброго людям під Рогатином і Львовом — сього не бачила...

— Знаю, знаю,— крикнула несподівано і вискочила, як людина, що нагло наткнеться на блискучий скарб, оточений