найвище освічених улемів¹ ісламу. Так бодай здавалося йому...

Нараз заворушилася в нім думка, від якої засоромився. Вона була вже в нім вчора, але якась півсвідома. Щойно тепер остро проявилася в нім і нагло заволоділа всім його єством і чувством, перейшла як тепло-горяча хвиля по його чолі, обличчю, грудях, руках і ногах. Йому зробилося від неї так гаряче, що аж отворив уста...

Нервозно плеснув у долоні. До кімнати вступив німий невольник.

— Покликати Кизляр-агу!

Безмежно довгим видався йому час, заки прийшов найвищий достойник гарему. Він уважно подивився на змінене обличчя падишаха і низько склонився, майже дотикаючи чолом долівки.

— Де єсть невольниця, з котрою я вчора говорив? — запитав султан, пробуючи надати собі байдужний вигляд, хоч чув, що не стає йому віддиху.

— Благословенна Роксоляна Хуррем, як велить старий звичай, відокремлена була зараз по виході з наріжного будуару й одержала окремих невольниць і євнухів. Тепер одягається в новий одяг і виглядає, як сонце у квітах ясмину,— відповів достойник, котрий зміркував, що молодий султан опанований вже пристрастю до нової жінки...

Нараз прийшла йому до голови щаслива думка. І він сказав:

— Нехай прийде до мене Мугієддін!

Кизляр-ага низько склонився й опустив кімнату. Заки дійшов до будинку улемів, знали вже всі в палаті, що першою в цілім гаремі стає бліда чужинка, невольниця Хуррем. І зашипіла ненависть по коридорах, кімнатах і парках, як ядовита гадина, що сунеться по чудових квітах.

Султанові здавалося, що час задержався¹, хоч клепсидра²на його столі пересипала без упину золотий пісок як завше.

Нарешті вступив до кімнати султана старий Мугієддін і привітав його словами:

— Сторожеві Корану, десятому Султанові Османів благословенство і поклін від Колегії улемів, імамів і хатібів.

Молодий Сулейман рухом руки подякував за привіт, сів на шовкову подушку й дав знак старому священикові, що може також сісти. Тричі склонився старий Мугієддін перед заступ

¹ 3адержався —тут: зупинився.

² Клепсидра — прилад для вимірювання часу.