ником Пророка, дякуючи за велику честь, і сів на нижче місце обличчям до халіфа.

Сулейман почав відразу, без ніякого вступу:

— Маю до тебе довір'я і хочу ради твоєї в такій справі: моє серце полонила християнська невольниця великої краси і розуму. Як найвищий сторож Корану не хочу переступати святих постанов його і силою брати невольницю... Освіти її серце правдивою вірою Пророка!

Старий Мугієддін, що любив Сулеймана більше, ніж рідного сина, задумався і так глибоко опустив голову, що аж біла борода його оперлася на долівку. По хвилі сказав:

— Ти найбільша надія Османів, і сонця твого щастя ніщо не повинно затемнити! Але якраз тому я не можу зробити тобі того, що спробував би зробити кожному іншому правовірному...

— А в кого ж ти радиш мені просити сеї прислуги?

— Віддай сю справу Колегії улемів.

— Ні. Се мені задовго тривало б,— відповів нетерпеливо.

Старий Мугієддін знов помовчав. Потому зачав непевним

голосом:

— То, може, уповажниш мене говорити в тій справі з християнським патріархом...

— З християнським патріархом? Чей же він не навертатиме християнки на іслам! — сказав молодий султан з найвищим здивуванням.

— Сам не буде. А може знайти такого, що може се лучше зробити, ніж наші улеми. Не забувай, падишаху, що Аллах віддав тобі владу над ними і що вони, може, посвятять одну душу для ласкавості серця твого...

Ще того ж дня вернув до султана Мугієддін.

— Що сказав християнський патріарх? — запитав султан.

— Відмовив,— відповів спокійно Мугієддін.

Султан скипів. Обличчя мав спокійне, але під очима дрижали м'язи. Запримітив се старими очима Мугієддін і сказав помалу, слово за словом важачи, мов на вазі.

— То моя рада була зла, не його рішення. Нехай же твоє рішення не буде менше справедливе, ніж його. Не забудь, о могутній, що боротьба з жінкою не виграється насильством. Я передумав дорогою відповідь патріарха і всі наслідки її. Та й кажу тобі по щирості серця свого: ніколи не прихилиться до тебе серце тої невірної, не змінить вона щиро віри своєї, коли б ти із-за неї покарав християнського патріарха. Силою з жінкою не виграєш справи.

Султан помалу охолонув. По хвилі запитав:

— Отож, що тепер радиш робити?

— Заки я був у патріарха, улеми знайшли вже колишнього їх монаха і то з землі Роксоляни, що втік з монастиря і при-