Молодий Сулейман пустив її руку і запитав з притиском на кожнім слові:

— Ти знаєш Коран¹?

— Знаю,— відповіла вже трошки сміліше.— І знаю, що Коран у багатьох місцях поручає як богоугодне діло освободжування невольниць, а передовсім лагідність і доброту супроти них. І знаю, що ти наймогутніший сторож і виконавець приписів Пророка,— додала, незначно підводячи очі на молодого султана Османів.

— Хто вчив тебе Корану? — запитав.

— Побожний учитель Абдуллаг у Кафі, в школі невольниць. Нехай Аллах Акбар дасть йому много добрих літ!

— Він добре вчив тебе.

Обоє дивилися на себе, якби відкрили в сій палаті щось зовсім несподіване. Вона не сподівалася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом² і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків. І вже ввижався їй у далекій мрії рідний Рогатин і церковця Святого Духа, і сад біля неї, і луги над Липою, і великі стави, і білий шлях до Львова...

А він не сподівався, що між невольницями одної зі своїх одалісок³ зустріне чужинку, яка кепською мовою, але зовсім влучно говоритиме про Коран і не схоче відразу кинутися йому до ніг — йому, наймогутнішому з султанів! Здавалося йому, що в її так скромно спущених оченятах замигтів відблиск гніву. На одну мить.

Взяв її знов за руку і сказав:

— Чи ти віриш у Пророка?

— Я християнка,— відповіла  доволі виразно.

Усміхнувся, думаючи, що вже має перевагу над нею.

— І як же ти можеш покликуватися на читанку Пророка, коли не віриш у нього?

— Але ти віриш,— відповіла так природно й весело, що роззброїла його.— А ти тут рішаєш, не я,— додала.

— Та й розумна ж ти! — сказав здивований Сулейман.— А звідки ти родом, як називаєшся і як сюди попала?

Скромно спустила очі й відповіла тихо:

¹ Коран — священна книга мусульман, збірник догм, правових законів.

² Падишах — володар, правитель, титул монарха у мусульманських країнах.

³ Одаліска — служниця в гаремі або наложниця.