Вже було з полудня як вийшли з дому й попрямували до церковці Святого Духа.

В хвилі, коли Настуня з дружбами станула на першім дерев'янім східці церкви, сталося щось страшне. Що саме сталося, в першій хвилі ніхто з учасників весілля не здавав собі справи. Вони тільки почули оподалік крики. Уривані, проразливі¹ крики.

Всі занепокоїлися й заметушилися. Та й почали інстинктивно оглядатися за місцем укриття. Втім скричав хтось:

— Татаре йдуть!

— Алла-гу! — залунали дикі крики вже на вулиці і з боків. Весілля вмить розлетілося серед страшного переполоху. Кожний скакав, куди міг. Хто в сад, хто між будинки, хто в шуварі² недалекої річки Липи.

Настуня вискочила з-поміж своїх дружбів і вхопилася за свого судженого. Хвильку обоє стояли перед отвореною й освітленою церквою, мов задеревілі. На хвильку пустилися йти в церкву, мов під опіку Святого Духа. А потому вибігли й пустилися бігти в сад.

Але вулиця вже була заповнена татарськими їздцями. Вони з диким криком перли наперед. Густі гриви й хвости їх коней досягали землі. Багато весільних гостей було вже в їх руках — на арканах. За садом теж видно було татар, що уганялися за поодинокими людьми то на конях, то пішки. Рев худоби долітав з цілого передмістя. Тут і там блимала пожежа. То татари підпалювали виграбовані доми передмість Рогатина.

Міста ще не мали в руках. Там лагодилися до оборони. Чути було грання труб і биття в дзвони, мов на пожар.

Під навалом жаху Настуня зомліла і в своїй білій шлюбній сукні з вінком на голові впала на порошній дорозі. А Степан прикляк біля неї... І світ затьмився обом.

II. Ой битим шляхом килиїмським, ой диким полем ординським...

Там в долині огні горять, Там татари полон ділять.. Один полон з жіночками, Другий полон з дівочками

(З народної пісні)

Настуня почула, як хлюпнули на неї студеної води. Пробудилася й відкрила очі...

Перша її думка була, що вона в руках татар — татарська

¹ Проразливий (діал.) — пронизливий.

² Ш у в а р , аїр — трав'яниста болотяна рослина, лепеха.