— Чи се, може, початок любові, любові до мене? — подумав на хвильку. І дрож перейшла його тілом, як електрична струя. Почувся більшим і сильнішим, мовби щось доповнило його силу. Подібне враження мав тільки в кімнаті своєї матері. Але се було сильніше, приємніше й мало в собі щось, що непокоїло його душу — можністю утрати... Пригадалися йому слова досвідченого Кизляр-аги, що благословенна Хуррем виглядає в новім одязі, як рожеве сонце у квітах ясмину. Був йому вдячний за таку оцінку своєї любки. Так, вона дійсно виглядала, як ніжно-рожеве сонце... Вона весь час мала скромно спущені очі. Не оглядала його, бо не потребувала: інстинктом жінки чула, що діється в нім. Спокійно ждала, що скаже. Молодий Сулейман, опанувавши перші враження, промовив: — Ти зібрана на вихід? — Так. Може, підемо в парк?.. В цілім величезнім палаці падишаха не було вже нікого, хто не знав би, що буде нова султанка Місафір, наймогутніша зі всіх. Опустивши палату, почулася молода невольниця свобіднішою у великім парку, що доходив аж до моря. Розуміла, що тепер розіграється гра, яка вирішить те, чи вона лишиться невольницею, чи стане наймогутнішою царицею світу... Сулейман відхилив її плащ і взяв за руку. По хвилі запитав: — Скажи мені, Ель Хуррем, що ти робила б, якби сповнилося твоє бажання і твоїй волі підлягала би вся моя земля від тихого Дунаю до Багдаду, від кам'яних могил фараонів і до найдальших стійок моїх військ у пустинях... Подумала хвилю і сказала: — Я будувала б, багато будувала б! — Що ж ти будувала б? — запитав з тим більшим зацікавленням, що досі ні одна з його жінок не висказала подібного бажання. Відповіла поважно, але так приязно, якби вже просила його дати фонди на ті будови: — Наперед збудувала б я велику імарет1. Бо не можу думати про те, як убогі ходять голодні й не мають ні чим, ні де заспокоїти голоду свого. Став здивований. Вона виростала в його очах на дійсну султанку. — А потому? — запитав. — Потому наказала б я збудувати велику дарешшіфу2. — Дуже гарно, Ель Хуррем! А потому?
|