Глянь з гори — на морі човен, що покрай скали гойдаєсь, видасться, мов білий лебідь, що гойдаєсь на воді.

Глянь з долини — всі ті люди, що стоять над тим обривом, видадуться, мов ягнята, що пасуться на скалі.

В тій скалі з долини видно штиригранну чорну пляму, мов печатку величезну, в половині висоти.

Се є вхід в живу могилу, у печеру пустельницьку, висічену там Бог зна ким і Бог зна кому й нащо.

Не дійти туди ногами, ні драбиною не злізти, лиш на шнурі у повітрі долетіти, наче птах.

У окрайчику скальному рівчачок протертий шнуром — знак нехибний того місця, де внизу печери вхід.

Тут спинився хід церковний, стали править панахиду... Де ж той мрець, кого ховають? Де блаженний той аскет?

IV

От скінчилися відправи і останнюю молитву на колінах прошептали всі пустинники й ченці.

І встає ігумен перший, і всі встали за чергою, і довкола тихо стало, море лиш реве внизу.