тим дізнались, що покійник не явився в монастир свій, не приніс свою роботу, бобу пригорщі не взяв?

Чи то вмер чернець у кельї, пишучи святую книгу, мінею¹, та кіноваром²в'язні титли³ красячи?

Чи то вмер послушник смирний — пан колись, чи князь, чи вояк, але тут віддавна в кухні монастирській послугач?

Чи то вмер якийсь достойник, ієромонах⁴ чи ігумен⁵ — тут усім однака шана: «Co святими упокой!»

Чи то, врешті, хтось'живий ще сходить на «останній ступінь», покидає світ і волю, щоб в печері смерті ждать?

Глянь, у скелях височенних, у стрімких, гранітних стінах, що над морським валом висять,— чи там гнізда ластівок?

Ні, се нори жолоблені, недоступні, темні ями, січені в скалі печери, схованки для мев хіба.

Ні, се нори для аскетів, се «остатній ступінь», подвиг крайній і безповоротний, брама вічності вузька.

¹  М і н е я — церковна книга з текстами церковних відправ на кожний день місяця.

²  К і н о в а р — червона фарба, яку добувають із руди ртуті. Цією фарбою у рукописах вимальовували перші букви слів, якими розпочинали новий текст.

³  Т и т л и — надрядковий знак над скорочено написаним словом або над літерою, вжитою у значенні цифри.

⁴ Ієромонах — монах у чині священика.

⁵  І г у м е н — управитель православного монастиря.