Поникли квіти жалобою, і дерево з туги к землі приклонилось.

То не сороки заскрекотали —

по сліду Ігоревім їздить Гзак з Кончаком.

Тоді ворони не каркали,

галки позмовкали,

сороки не скрекотали,

полози повзали тільки.

Дятли стукотом путь до ріки вказують,

солов'ї веселими піснями світ провіщають.

Мовить Гзак Кончакові: «Коли сокіл до гнізда летить —

соколича розстріляємо своїми золоченими стрілами».

Каже Кончак до Гзи:

«Коли сокіл до гнізда летить —

то ми сокільця опутаємо красною дівицею».

І каже Гзак Кончакові:

«Якщо його опутаємо красною дівицею,

не буде нам ні сокільця,

ні красної дівиці,

і почнуть нас птиці бити в полі Половецькім».

Сказав Боян про походи Святослава,

піснетворець часу давнього —

Ярослава, Олега княжого:

« Хоть і тяжко тій голові бути без пліч —

зле і тілу без голови»,—

Руській землі без Ігоря.

«Сонце світиться на небесах —

Ігор-князь в Руській землі», —

дівчата співають на Дунаї,

в'ються голоси через море до Києва.

Ігор їде по Боричевім до святої Богородиці Пирогощої.

Землі раді, городи веселі.

Співавши пісню старим князям, потім і молодим співати:

«Слава Ігорю Святославичу, буй-туру Всеволоду, Володимиру Ігоревичу!»

Здоров'я князям і дружині,

що стають за християни на поганії полки!

Князям слава і дружині!

Амінь.

Переклав Леонід Махновець