Київський князь засуджує легковажну славолюбність Ігоря Всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, й радам з тим сумує, висловлює співчуття розбитим полкам та їх юєначальникам, намагається своїм закликом підняти всіх ру-іичів для нового походу проти половців.

Найповніше у творі розкрито образ князя Ігоря. Автор іідзначає його глибокий патріотизм, лицарську відвагу («Луч-\е ж бо потятим бути, аніж полоненим бути»), рішучість нехтує лиховісними віщуваннями природи). Ігоря не лякає :трашна небезпека; б'ючись до останнього, він завертає полки, цо починають відступати.

Святослав називає новгород-сіверського князя «сміливим :околом», який, проте, виявив недалекоглядність, що стало іричиною поразки. У неволі Ігор обмірковує план втечі, бо 'ільки наступними мудрими діями він може спокутувати свою іровину перед народом, і люди готові простити невдалий похід іерозважливому, але хороброму, відважному, відданому іатьківщині воїнові.

Поруч з Ігорем бачимо Всеволода, доблесть якого прослав-іяється в піднесеному тоні. Він, як буйний тур, б'ється, пускає і ворогів стріли, рубає мечем ворожі шоломи...

Серед мужніх воїнів особливе місце у «Слові...» посідає образ Ярославни, який приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ііризмом. Дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, Ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається іо сил природи (вітру-вітровію, Дніпра-Славутича, світлого і грисвітлого сонця), щоб ті допомогли Ігорю. Княгиня ладна потанути зозулею на край світу, аби витерти милому « кривавії ра-ш на дужому його тілі». Ярославна турбується про визволення їє лише свого чоловіка, а й про воїнів-русичів, які потрапили в іолон. Отже, цей образ вражає нас не лише глибокою жіночою зідданістю, вірністю, а й благородством людської душі.

В образі Ярославни змальовано реальну історичну особу — їочку галицького князя Ярослава Осмомисла Єфросинію. До дього образу, який став символом вірності та кохання, зверталися і звертаються у своїй творчості багато митців. Переспіви «Плачу Ярославни» зробили Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич, Павло Тичина та інші поети.

Образ Руської землі у творі персоніфікований. Автор захоплюється її безмежними просторами — опис подій у різних кінцях Русі, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть за Су-пою — дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стоять стяги в Путивлі...». Глибоким патріотизмом сповнені слова, які кілька разів повторюються у «Слові...»: «О Руськая земле, уже за горами єси!»