То од отця, од матки прощенія не приймали

Да старую матусю ми од себе а й стременами одпихали;

То-то же ми собі превелику гордість мали:

Старшого брата у себе за брата не мали,

Сестру середульшу марне зневажали,

Близькому сусіді хліба й солі ізбавляли;

То-то же ми собі превелику гордість мали:

Проти Божих церков їжджали,

Шлички¹ із голов не здіймали,

На своє лице хреста не клали,

Милосердного творця на поміч не призивали,

Да по улицях кіньми вигравали,

Да проти себе нікого не стрічали,

Діток малих кіньми розбивали,

Кров християнську на сиру землю проливали!

Ей, коли б то нас, браття,

Могла отцева і матчина молитва відсіля визволяти,

То нехай же ми могли вже знати,

Як отцеву і матчину молитву штити-поважати,

І старшого брата за рідного батька мати,

Сестру середульшую штити-поважати,

Близького сусіду у себе за рідного брата мати!»

То як стали словами промовляти,

Отцеву і матчину молитву споминати, —

Став Господь милосердний їм помагати,

Стало Чорне море утихати;

То так-то утихло,

Ніби не гуляло.

То стали ті два брати к берегу припливати,

Стали за білий камінь рученьками брати

Да на край виходжати,

На край веселий,

Между мир хрещений,

У города християнськії

Та до отця, до матки в гості прибувати.

То-то же отець-мати навпроти синів виходжали,

Синів питали:

«Ой сини, пани-молодці!

Чи добре вам у дорозі починало?» —

«Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти,

Тільки недобре було, отець і мати,

Чужому-чужениці на Чорному морі потопати:

Йому прощенія ні од кого прийняти

'Шлик — старовинний головний убір, обшитий чи оздоблений

хутром.