став під Рогатином... На спомин рідного краю задрижало серце молодої Насті, й очі її звернулися до обличчя Божої Матері.

Воно було зовсім інакше, як вдень! Якесь більш задумане і менш остре, хоч все ще суворе.

Молода невольниця в екстазі впала на коліна і поцілувала чужу землю. З острахом подивилася на Іверську ікону, очікуючи, що вона ось-ось крикне, зійде з-над брами і прожене її зі Святої Гори. Але ікона з суворим видом мовчала й немов готувалася слухати її молитви. І молода невольниця зачала молитися до образа з таким переняттям, якби говорила до живої людини:

— ...Матінко Господня, Воротарнице! Твій Син сказав до всіх людей: «Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і отворять вам...» Матінко Господня, Воротарнице в Іверській іконі на Святім Афоні!.. І я тебе прошу!.. І я шукаю Твоєї опіки!.. І я стукаю до милосердя Твого!..

Відітхнула, коли важила в душі те, що дальше мала сказати ласкавій Матері Бога, котра знає, що таке біль. Прочувала, що зможе вертати. Але з чим і до кого? Хто знає, чи там живуть іще батько і ненька? Хто знає, чи Степан не оженився вже? І чи вільно тут тратити таку нагоду до сили і до злади?..

Тут пригадалася їй ворожба циганки, що буде великою панею. Відітхнула і знов молилася:

— ...Я бідна дівчина з далекої країни, без дому і без роду між людьми чужими, одна-одинока, як билина в полі! Мене вирвали з дому й загнали в світ далекий. Але я не прошу ні за свою волю, ні за своє щастя... Матінко Господня, Воротарнице! Дай мені тільки знак, що робити маю у своїм ваганню! Я не можу забути мук нещасних бранців і осель пожежі в своїм ріднім краю. Може, ти так хочеш, щоб я злагіднила великі нещастя рідної землі? Дай мені знак який-небудь від Всемогучого Сина Свого в Трійці єдиній! Адже Він знає все і всім опікується, навіть черв'ячком найменшим! А біль душі моєї більший, ніж біль розтоптаного черв'яка. Я не хотіла б відрікатися церкви, в якій молиться мій батько. Бо тоді буду самотня ще більше, ніж тепер. Але ж інакше не принесу пільги тисячам нещасних. Ти знаєш, що таке біль! Встався за мною до Всемогучого Бога, що сотворив небо, і море, і вітри, і птиці небесні, що наказав людям творити добрі діла. Дай мені знак який-небудь, Матінко Господня, Воротарнице! Може, якраз в тій цілі дивна рука Божа привела мене аж сюди, степами і морями, щоб я принесла пільгу горіючим селам і гнаним у неволю жінкам і мужчинам? Дай мені знак який-небудь, Матінко Господня, Воротарнице! Кивни своїм оком, задрижи повікою...

Молилася всею наївною щирістю невинної душі. І дивилася пильно-пильно то у вираз обличчя Матінки Бога Воротарниці,