Вже не чулася самотня. Не відчувала ніякого тягару. Уявляла собі Матінку Господню Воротарницю в Іверській іконі на Святім Афоні. Не лякалася її так само, як діти паломників не боялися султана, перед яким дрижали їх батьки.

Любила все кругом: і синє туркусове¹ небо, і спокійне море, і Святу Гору, і пахучі ліси на ній, і монастирі, і скити, і трави, і квіти, і монахів, і паломників, і дітей...

Ідучи далі до найближчого скиту, побачила красу Святої Гори. Кругом під ногами розливалися ясні води архіпелагу... І ніщо не нарушує глибокої тиші. Хіба вітер просвистить час від часу в гірських проваллях або прошелестить у листі дерев і корчів. І знов тиша. Одно лиш море глухо й одноманітно шумить у прибережжя.

Захоплена красою афонської природи, запитала старого монаха:

— Хто вибрав сю гору на святу обитель?

Старець, ідучи під гору, втомився. Сів, відпочив хвилинку й почав старе передання східної церкви:

— Коли в Єрусалимі святі апостоли з Божою Матір'ю кинули жереб, кому яка земля припаде для проповіді Євангелія,— дісталася Богоматері Іверська земля. Але ангел сказав їй, що та земля просвітиться пізніше, а її Сам Бог приведе там, де очікують її опіки. Тим часом Лазар, що був тоді єпископом¹ на Кіпрійськім острові, дуже хотів бачити Божу Матір. Але боявся прибути в Єрусалим, бо там були б гонили його. І за дозволом Богоматері прислав по неї корабель, на якім вона плила до Кіпру. Та нараз подув супротивний вітер і корабель прибув у пристань Дафні, до Святої Гори, де стояв храм поганського бога Аполона і куди прибувало багато людей, щоб почути пророцтва про свої сердечні тайни і навіть про тайну самого життя. Як тільки Божа Мати ступила ногою на берег, всі кам'яні ідоли закричали: «Люде! Йдіть до пристані і прийміть Марію, Матір Ісуса!» Народ поспішив на берег моря і прийняв з почестю Богоматір. А вона оповістила народові про Ісуса. І всі впали й поклонилися йому, увірували в нього і хрестилися. Багато чудес совершила тут Божа Мати...

Настуня закрила очі рукою.

Все те, що оповів старий монах, видалося їй таким природним і правдивим, що немов бачила й чула, як оживають і кричать кам'яні ідоли, кричать про чуда, які мають діятися на землі. Вірила твердо в чуда. Бо чи ж не чудом було для неї те, що вона сюди дісталася? Дісталася всупереч приреченням цілих поколінь могутних царів!.. Дісталася як невольниця ту

¹  Єпископ — вищий духовний чин у християнській церкві.