Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — геніальна українська поетеса, яку називають дочкою Прометея за її художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському в інтелігентній сім'ї. Дитячі роки Лесі минули на Волині — в Луцьку та селі Колодяжному Ковельського повіту, куди переїхала сім'я Косачів. У родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання російською, англійською, французькою, італійською та іншими іноземними мовами. Діти (а їх було шестеро) змалку ходили в національному одязі, співали народних пісень, гралися разом із сільськими ровесниками.

У дитинстві Леся найбільше товаришувала з братом Михайлом, який на півтора роки був старший за неї. Мишко рано відчув потяг до книг і навчив чотирирічну сестричку читати разом з ним. Косачі любили слухати класичну музику, самі грали на різних музичних інструментах. Леся чудово грала на фортепіано, та ще й складала музичні твори.

У десять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, тому відвідувати школу не могла, на жаль, мусила відмовитись і від музичних занять: у 1883 році було прооперовано ліву руку. Згодом вона напише автобіографічний вірш «До мого фортепіано», в якому виллє свою журбу:

Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго... Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,
Відвідувать думки веселі і сумні.

Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною, вивчила більше десяти мов. Великий вплив на творче становлен-