«О Розп'ятий! Ти ж лишив нам заповіт отой найвищий: свого ближнього любити, за рідню життя віддать!

0 Розп'ятий! Глянь на мене! 0, не дай мені пропасти

у безодні мук, розпуки, у зневір'я глибині!

Дай мені братів любити

1 для них життя віддати! Дай мені ще раз поглянуть на свій любий, рідний край!

Глянь, отеє остатня нитка, що мене тягла до праці! О, не дай же їй порваться! Заверни її сюди!

О, зішли противний вітер! Підійми грізную хвилю! Або дай мені злетіти, мов пташині, зі скали!

Ти ж Благий і Всемогущий! О, коли моя молитва, і моє мовчання, й труди, і всі подвиги, й весь піст

мали хоч зерно заслуги, хоч пилиночку значіння, то я радо, о Розп'ятий, все без жалощів віддам.

Все віддам, готов, як грішник, вічно у смолі кипіти — лиш тепер зроби для мене чудо: барку заверни!

Або дай мені до неї відси птахом долетіти, або збігти, мов по кладці, по промінню золотім.

Ох, таж ти, малим ще бувши, бігав з храму по промінню і по морю серед бурі, мов по суші, ти ходив.