Дай, о дай мені се чудо! Лиш одно, на сю хвилину! Не лишай мене в розпуці, мов стривожене дитя!»

Так моливсь Іван Вишенський, хрест щосили тис до груді — і нараз почув, як дивна пільга¹ біль його втиша.

Легко-легко так зробилось, щезла дикая тривога, ясна певність розлилася у обновленій душі.

Ясна певність, що послухав Бог отеє його благання, що настала хвиля чуда — просвітління надійшло.

Те, чого він ждав так довго, обдало його, мов легіт, мов гармонія безмежна, райські пахощі святі.

І він радісно піднявся, і перехрестився тричі, і благословив промінний шлях, що скісно в море йшов.

Він нічого вже не бачив, тільки шлях той золотистий і ту барку ген на морі — і ступив і тихо щез.

А в печері пустельницькій тільки білий хрест лишився, мов скелет всіх мрій, ілюзій, і невпинний моря шум.

1. Як у листі від посланців з України розкривається становище рідного краю? Про що земляки просять Івана? Яку відповідь він дав їм?

2. Поясніть, яке значення має образ вишневого цвіту у творі. У чому його символічність?

3. Визначте основну думку поеми. Прокоментуйте подані рядки, поміркуйте, як вони пов'язані з ідеєю твору.

¹  П і л ь г а (діал.) — полегшення.