Поетичні перлини Лесі Українки

Прочитавши першу поетичну збірку Лесі Українки «На крилах пісень», Іван Франко так визначив місце письменниці в українській літературі: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте...» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини...»

Вірші Лесі Українки підкуповують справжнім ліризмом, непідробною щирістю, мелодійністю слова, громадянським пафосом. Поетеса захоплює нас незламною силою духу, адже перемагаючи постійний біль, вона мужньо вела «тридцятилітню війну» з невиліковною хворобою і творила оптимістичні вірші:

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?

Леся Українка неодноразово висвітлювала у своїй творчості тему гармонійної єдності людини і природи, що яскраво розкрита у поезіях «Ви щасливі, пречистії зорі», «Давня весна», «Хотіла б я піснею стати», «Стояла я і слухала весну » тощо.

Ви щасливі, пречистії зорі, ваші промені — ваша розмова; якби я ваші промені мала, я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі, все на світі вам видко звисока; якби я так високо стояла, хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю; якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

ДАВНЯ ВЕСНА

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки.

Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.