Співає телефон у полях, і по стовбовій дорозі летять авто, а в них сидять люди, в шубах і синіх окулярах. Обдерті й замурзані, ми вибігаємо дивитись на них, за ними женуться наші крики й собаки... Авто хрипко і страшно кричить, і од його крику коні злякано несуть дядьків у бідних свитинах, з суворими і засмаглими лицями під золотими брилями... Це — мої дядьки, це — моя Україна...

Яке це щастя, що я — українець, що я син моєї прекрасної і трагічної нації!

XXVIII

...Писали вірші й мій дід, і мій батько (українською й російською мовами), я теж почав писати вірші, не тому тільки, що писали їх мій дід і мій батько, а й тому, що взагалі люди можуть бути поетами, а я не можу. Що це значить?

Колись до нас на ярмарок приїхали акробати. Вони в балагані ходили на руках, я захоплено дивився на них і думав, вони ж ходять на руках, а вони такі ж люди, як і я. Значить, і я навчуся ходити на руках.

І я навчився ходити на руках.

Правда, я позвозив собі скроні до крові, мало не вибив правого ока, але навчився. Хлопці з мене сміялися, били мене, а я не звертав на них уваги й почував себе героєм. У чотирнадцять років я написав першого свого вірша. Коли почалася імперіалістична війна, злива патріотичних віршів у тодішніх журналах захопила й закрутила мене.

Я остаточно порішив бути поетом...

1. Розкажіть, який вплив на формування майбутнього письменника мали батьки.

2. Як розпочав свою трудову і літературну діяльність Сосюра?

3. Прокоментуйте подані висловлювання Михайла Стельмаха та Максима Рильського про талант Володимира Сосюри.

4. Чим вас найбільше вразив фрагмент із автобіографічного роману Володимира Сосюри «Третя Рота»? Які спогади про Третю Роту виніс митець у життя?

«Всім серцем любіть Україну свою...»

Провідна тема творчості Володимира Сосюри — любові до України та рідного народу — яскраво розкрита у поезіях «Любіть Україну» та «Сад».

Підходила до кінця Велика Вітчизняна війна. На хвилі патріотичного піднесення у 1944 році був написаний вірш «Любіть Україну». У ньому поет створює ліричний образ «вишневої» України, яка постає у зримих картинах — у пісні, у квітці, у дитячій усмішці, у хвилях Дніпра, у солов'їній мові. Та доля цього вірша виявилась драматичною. Тоталітарний режим, що панував на території СРСР, придушував будь-які прояви національного духу. Тож не дивно, що в 1951 році в газеті «Правда» з'явилася розгромна стаття, спрямована проти вірша Володимира Сосюри як нібито ворожого