Тільки той щасливий, хто любов'ю сяє, В світі ж без любові і життя нема.

У 1944 році Сосюра написав патріотичний вірш «Любіть Україну», за що був звинувачений у націоналізмі.

У 1963 році став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року, похований на Байковому кладовищі в Києві. У прощальному слові Андрій Малишко назвав його українським Бонном, карооким сином України, який так натхненно славив патріотичні почуття, красу і ніжність.

Володимир Сосюра — це глибинно-бентежний березень і замріяно-прозорий вересень української поезії. Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри (Михайло Стельмах).

«Такий я ніжний, такий тривожний...» Ти весь, поете, в цих словах! Твій кожен вірш, рядок твій кожний Життя тривожністю пропах.

Максим Рильський

Для тих, хто хоче більше знати

Третя Рота

(Уривки з роману)

Батько мій був з походження (чоловіча лінія) француз,— правильно прізвище «Соссюр», навіть з приставкою «де»... Дід мій підписувався «Соссюр» і казав, що наше прізвище українізували писарі. Можливо, це так і було. Очевидно, мій предок,— чомусь мені здається, що він з південної Франції, Провансалю,— потрапив до Запорозької Січі, де писарі і записали його «Сосюрою».

По жіночій лінії батько був карачаєвець і українець, по чоловічій — геж українець. У нього під нижньою губою була еспаньйолка, а на підборідді волосся не росло. Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови. Він був стрункий, широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими кавалерійськими ногами; ходив він ледь сутулячись і завжди дивився трохи вниз. Він був спокійний, мовчазний, чудесно малював, особливо аквареллю, пейзажі і любив малювати пюдські обличчя. Грав на гітарі і під її задумливий, срібний акомпанемент співав задушевних українських пісень. Писав вірші, але більше сатиричні.

Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, мятежна і розкидана. Вона була красуня. Її смугляві тонкі риси, темно-карі очі; чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, красиво