серця не тисло від журби і не обурювали ґрати...

А струни плакали... Не в бій,— вони нас кликали в утому... Та от — прийшов співець новий і в струни вдарив по-новому.

І ми здригнули!.. Душі громом залив музичний буревій, що мчав, мов рокоти ріки, що рвався в даль крізь піну шалу!.. І зацвіли старі пеньки, і бур'яни травою стали...

Це в день було, коли той спів так схвилював серця всім хорі... А уночі вже сад шумів, і крізь гілля сміялись зорі... Так несподівано і скоро наш сад повстав і зашумів...

Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!..

Краю мій! Ми дочекалися весни, ми вже підходимо до брами!.. Це ти, той сад, о краю мій, колись порубаний катами!.. Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний!..

1. Розкрийте зміст основного образу в поезії. Чим він зворушує?

2. За допомогою яких художніх засобів показано тернистий шлях нашого народу? Процитуйте відповідні рядки.

3. Прокоментуйте рядки:

Руками власними тюрму творили ми собі одвічну...