Велетень філософської думки, титан праці, український Мойсей, Каменяр — так називають Івана Франка.

Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя і боротьби, піднявся до вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших світових діячів культури. Його творча спадщина складає понад чотири тисячі творів.

Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині. Навчався у Дрогобицькій гімназії (1867—1875). У 1875 році вступив на філософський факультет Львівського університету, почав редагувати студентський журнал «Друг». У 1877 році Івана Франка заарештували як політично неблагонадійного, звинуватили у належності до неіснуючої таємної організації, і він дев'ять місяців перебував у тюрмі, але не зрікся своїх поглядів.

Разом зі студентським товаришем Михайлом Павликом Іван Франко видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін», «Молот». У 1880 році його було заарештовано вдруге, в 1889 році — втретє.

У 1886 році в Києві митець одружився з курсисткою Ольгою Хоружинською, якій присвятив поетичну збірку «З вершин і низин », опубліковану наступного року. Ця збірка стала найви-датнішим явищем в українській поезії після появи «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1896 року побачила світ збірка інтимної лірики «Зів'яле листя».

У 90-х роках Іван Якович закінчив Чернівецький університет, у Відні захистив дисертацію на звання доктора філософських наук.

Іван Франко виступав у літературі не лише як поет, а й як прозаїк, драматург, критик. Широковідомими стали його повісті «Борислав сміється» (1882), «Захар Беркут» (1883),