«...Я хотіла,— пише вона,— щоб він завжди був святий і променистий, щоб він сіяв істину силою свого незвичайного таланту». Одного разу, коли княжна хвалила й дорікала йому, поет підбіг, схопив її руку й поцілував. «Зайве казати,— пише вона,— що мені це було приємно». Якось, коли в хаті, крім княжни та Шевченка, були Глафіра та її сестра Таня, поет багато жартував і говорив, як вона висловлюється, дурниці, Рєпніна зауважила йому, що було б краще, коли б він не порушував своєї самотності... Після цього настала мовчанка, і Шевченко згодом сказав: «Тихий ангел пролетів». «Ви умієте розмовляти з ангелами,— сказала княжна,— то розкажіть, що вони вам говорять». «Шевченко схопився з місця,— пише княжна,— побіг по чорнильницю, схопив аркуш паперу, що лежав на столі, і став писати, потім простягнув мені цей папір, кажучи, що це присвята до одного твору, який він вручить мені пізніше. Там був написаний вірш на тринадцять рядків і підпис: «На пам'ять про 9-те листопада». Ось він: Княжні Варварі Миколаївні Рєпніній. Присвята На пам 'ять 9-го листопада 1843 р. Душі з небес благословенній Яготин, 11.11.1843 р. «Він передав мені аркуш,— пише княжна,— я прочитала; чиста і солодка радість сповнила моє серце». Що далі, то тяжче переживала княжна своє кохання до поета і не раз йому висловлювала це відверто, але Шевченко, хоч і розумів її, але не міг відповісти княжні тим же. Цей стан привертав увагу і матері, і Капніста. Останній вважав, що корисніше буде, коли Шевченко залишить Яготин, і, видно, натякнув про це поетові. Готуючись до від'їзду, Шевченко виявив бажання поговорити з княжною на самоті. Він, як пише княжна, був тоді добрий і щирий і, зустрівшись у вітальні, висловив їй усі свої переживання з приводу одної образи, якої він зазнав від свого друга.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||