10 січня 1844 року Шевченко залишив маєток Рєпніних. Про це княжна Варвара в листі до Ейнара згадує так: «...Настав день і час його від'їзду. Я з слізьми кинулась йому на шию, перехрестила його лоб, і він вибіг з кімнати...»

Після того княжна дістала від Шевченка одного листа, який обурив Капніста, бо в ньому іноді поет називав її на «ти». Але вона була ним задоволена і розуміла поета по-своєму...

Згодом Шевченко присвятив їй одну з кращих своїх поем — «Безталанний», що пізніше звалася «Тризна», та подарував дві картини. Вона ж, вірно оцінюючи його творчість і значення його як «геніального сина свого краю», не забула його й тоді, коли він опинився в далекому засланні. Шевченко ж, хоч і не кохав її, проте високо цінив її добре серце, ту моральну підтримку, називаючи її в своїх листах янголом...

Чимало маємо спогадів сучасників про Шевченка як співака, про його велику любов до пісні, про те, що він мав неабиякий голос і, співаючи, глибоко переймався сам тією піснею і хвилював інших. Серед улюблених пісень поета були «Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя», «Забіліли сніги, заболіло тіло, ще й головонька», «Понад морем-Дунаєм вітер явір хитає» та ін.

Пантелеймон Куліш згадує, як на його весіллі Тарас Григорович заспівав козацьку пісню «Ой Морозе, Морозенку...». Здавалось, він ніколи не співав так досконало. Коли він закінчив, М. Білозерський зійшов з місця і, кинувшись до Шевченка, обняв його і заридав на грудях. «Все, що було на душі в обох,— пишеться в спогадах,— рідне, щире, піднялось і виявилось у цих словах, в цих обіймах і риданнях». Того ж вечора молода на ознаку великої подяки подарувала співакові-поетові свою вінчальну квітку.

1. Тарас Шевченко. Кобзар (поезії періоду трьох літ (1843—1845) і заслання).

Радимо прочитати

2. Володимир Дарда. Переяславські дзвони: Історичний роман.— К., 1990.

Роман «Переяславські дзвони» про приїзд Шевченка на батьківщину в 1845 році.