ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,

Через чотири неділеньки
Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусенько,
Бо все в Божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!

— Яка ж би то, мій синочку,
Година настала,

Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька Свої ясні очі...

ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як болить моє серце, а сльози не ллються.