Елегія (від гр. «журлива пісня») — ліричний вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми.

ТИХА ЕЛЕГІЯ

Коли мене питають: «Любиш ріки, річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу на віки...

Коли мене запитують: «Народу чи зможеш прислужитись, як і де?» —
мовчу: на ясні зорі і на тихі води хай випадкове слово не впаде...

Коли мене питають: «Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?» —
я знов мовчу: від них не відокремлю себе й тоді, як в землю перейду...

Коли мене питають: «Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову співає тихо... Краще не скажу...

Коли мене питають: «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?» —
кричу: «Кладіть отут у домовину живим!.. Однаковісінько мені...»

1. Зверніть увагу на особливість побудови вірша. Як називається такий художній засіб і яке його призначення?

2. З чого для ліричного героя починається Україна? Виокремте поетичні образи.

3. Якими постійними епітетами автор характеризує Україну? Наведіть приклади із тексту.

4. Чому, на вашу думку, ліричний герой уникає відповіді на запитання?

5. З якою метою вжито в останньому рядку вірша вислів «однаковісінько мені»? Пригадайте, у якому контексті його використав Тарас Шевченко.

6. У яких рядках виражена ідея вірша?

7. Визначте віршовий розмір твору.

ЗАПРОСИНИ

У холодному небі золотий човен із хмари на хмару