ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК МИСТЕЦТВО СЛОВЕСНОГО ОБРАЗУ

1. Специфіка художньої літератури як форми духовної діяльності людини.

В усі часи людина прагнула пізнати навколишній світ і своє місце в ньому. Пізнавати світ можна двома способами — науковим і художнім.

Здавна людина відкривала світ через безпосередні спостереження за довкіллям, через вивчення історичних фактів і явищ, через подорожі до інших країн і узагальнювала свій досвід, фіксуючи його у поняттях та судженнях. Це наукова сфера пізнання, в якій згодом виникло багато галузей знань — математика, історія, фізика, географія.

Також людина намагалася виразити своє розуміння навколишнього світу й іншим способом — художнім. Про це свідчать знайдені археологами наскельні малюнки та скульптури, орнаменти на керамічних виробах, оздоблення стародавніх храмів і святилищ, обрядові пісні й хороводи, перші писемні пам'ятки. Крім науки, народжувався неповторний світ мистецтва, який збуджував не лише розум, а й почуття, емоції, торкався найпотаємніших струн душі. Згодом завдяки урізноманітненню художнього відтворення життя виокремилися такі галузі мистецтва, як художня література, живопис, скульптура, музика, архітектура, хореографія, театр, кіно тощо.

Серед усіх видів мистецтва найуніверсальнішим є художня література. З попередніх класів ви вже знаєте, що особливістю художньої літератури є образне слово, відтворення життя за допомогою словесних художніх образів. У літературних творах постає перед нами світ, створений фантазією письменника. Це ніби «інша реальність», пройнята думами і переживаннями митця, тому і збуджує творчу уяву, емоції та естетичні почуття читачів. Письменник ніби перевтілюється в ті образи, про які пише, олюднює їх, одухотворює своїми почуттями, щоб викликати такі ж емоції у читача.

Художня література поєднує в собі особливості інших видів мистецтва: зорові (живопис), звукові (музика), сценічні (театр). Крім того, письменник має змогу показати людську особистість у розвитку (не лише в часовому, а й у просторовому відношенні).