живого, та й не лише живого, як ми його розуміємо, поетизація і персоніфікація природи, усвідомлення природи як чогось загадкового, не завжди збагненного для людини, передчуття таємниці там, де, здається, таємниці нема і бути не може,— усе це і багато іншого почерпнуто мною з духовних криниць мого поліського краю, із своєрідної народної філософії поліщуків, таких схильних до фантазування... Ще дошкільником я знав, що в хатах живуть домовики, у лісовій Криниці (озерце неподалік Петрушина) уночі водять хороводи русалки, їх стережуть водяники та лісовики, а злі люди часом перекидаються на вовків і бігають по лісах-полях, допоки якась добра душа не кине їм кусника хліба... Усе це потім увійде у мої твори...» З усього цього і народилась повість «Ирій», у якій намагався письменник, як сам висловлювався, метафорично і з гумором сказати про серйозні речі людського життя.

По-різному сприймають цей твір дорослі й діти. У вас він може викликати певні труднощі у розумінні, тому зверніть увагу, як влучно оцінив повість «Ирій» молдавський критик Іон Чокалу: «Одразу й не помічаєш, що химерні ситуації є природним продовженням ситуацій реалістичних. Елемент фантастичний доводиться до такого рівня, що його сприймаєш як реальність».