12. Моє ставлення до Калитки.

Доберіть із тексту п'єси цитати, які характеризують цей образ, і підготуйтеся до розповіді у класі за поданим планом.

Перевірте себе

1. Які біографічні відомості про видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого ви запам'ятали?

2. Що цікавого про родину Тобілевичів і український театр корифеїв ви дізналися?

3. Які ознаки трагікомедії має п'єса «Сто тисяч»?

4. Як у п'єсі висвітлено проблему влади грошей над людиною?

5. Схарактеризуйте Герасима Калитку як нагромаджувача землі.

6. Висвітліть проблему бездуховності людини, засліпленої прагненням наживи (за п'єсою «Сто тисяч»).

7. Другорядні дійові особи п'єси (Савка, Копач, Параска, Роман, Невідомий), їх роль у п'єсі.

8. Засоби сатиричного змалювання персонажів у комедії «Сто тисяч».

9. Що таке комедія і трагікомедія?

10. Що таке драматичний твір? Які його особливості?

11. Які жанри драматичних творів ви знаєте?

Для тих, хто хоче більше знати

Хутір Надія

У південному українському степу серед широких рівнинних просторів, помережаних балками, — мальовничий оазис. У долині спокійної річечки Комишуватої Сугоклеї і досі стоїть селянська хата, споруджена ще в 1871 році, а навколо неї хитають зеленими кронами яблуні, груші, вишні, дуби, тополі.

Це хутір Надія, меморіальна садиба Івана Карпенка-Карого — одного з організаторів і керівників славнозвісного українського театру корифеїв, талановитого драматурга-реаліста, обдарованого актора, прогресивного громадського діяча. Тут минули останні двадцять років його життя (1887—1907), тут він написав найкращі свої п'єси, займаючись водночас хліборобською працею, тут знаходив душевний спокій і відпочинок. У затишній садибі не раз збиралися видатні діячі українського театру — сестра Марія Садовська-Барілотті і брати Микола Садовський та Панас Саксаганський, а також Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Михайло Старицький, Ганна Затирке-вич-Карпинська. Точилися жваві розмови про шляхи розвитку рідної культури, читалися й обговорювалися нові п'єси, такі потрібні для збагачення сценічного репертуару, декламувалися твори Шевченка, мріялося про щире і величне.

А перед від'їздом на згадку господареві гості висаджували дуби, які й досі повертають нас до тієї пори, нагадують про велетнів вітчизняної культури (Петро Хропко).