Ті ж і Параска. Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш? Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш? Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто. Герасим. Один візьме, другий візьме — так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліба? К л и м. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць. Герасим. Чуєш, Параско! Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить? Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла.) Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад — гріх у неділю снідать. К л и м. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду на ногах не ївши охлянеш. Герасим. Бійся Бога! Хіба ти з'їси до обіду півхліба? К л и м. Атож! Бога треба бояться, щоб не з'їсти до обіду півхліба. Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад. К л и м. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов.) Герасим (до Копача). Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з'їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають. Копач. Сарана. Герасим. Гірш! Повірите, що у них тілько й думка — як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень — давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері. Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте. Герасим. Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того; як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі... Мене вже ці думки зовсім ізсушили... До того додумаєшся, що іноді
|